Рекомендації щодо підготовки дитини до школи

1.         Кожного дня читайте дитині та обговорюйте прочитане .

2.        Заохочуйте дитину ставити питання , і разом знаходьте відповідь .

3.        Збільшуйте словниковий запас дитини ( слова різних частин мови ) .

4.        Складайте разом із дитиною розповіді за картинкою . Спочатку почніть ви , а потім попросіть малюка продовжити розповідь .Можете прочитати коротенькі розповіді та кожного разу попросіть переказати їх . Зверніть увагу на те , чи переказала дитина  вам головну думку , чи зробила опис другорядних деталей , або розповідь не вдалася .

5.      Учіть із дитиною вірші напам’ять . Спочатку розкажіть вірш повністю , а потім заучуйте частинами . Слідкуйте , чи повно дитина відтворює текст , чи не переставляє слова , чи пропускає слова  або додає неіснуючі .

6.      У розмові з дитиною називайте більше предметів , явищ природи , їхніх ознак , дій з ними .Визначайте що добре а що погане ( вогонь добре – вогонь погано ) .

7.        Знайомте дитину з лічбою , послідовністю чисел .Щоразу звертайте увагу на такі моменти : чи рахує дитина очима або промовляє тихим , але чутним голосом . Необхідно , щоб малюк поступово переходив від торканням пальцем предмету під час лічби до лічби без видимих або рухомих контактів , тобто до лічби очима .

8.        Вчіть дитину порівнювати , знаходити спільне та відмінне в предметах : «  що на цій картинці інакше ? » , «  Що змінилось ?» , «  Чим ці кошики схожі ? » тощо .

9.     Заохочуйте малюка до ігор з іншими дітьми , грайтеся разом із дитиною в різні ігри, придумуйте різні цікаві ситуації та обігруйте їх .

10.     Допоможіть дитині запам’ятати її ім’я , прізвище , адресу .

11.   Побільше розмовляйте про своє село , про рідний край , про народні традиції .

12. Використовуйте ігри та вправи , спрямовані на ознайомлення з літерами , розвиток мовленнєвого слуху та формування навичок  звуко – літерного аналізу . Наприклад ,називайте по черзі  кожну літеру  у слові , а потім  запропонуйте малюку знайти місце знаходження певної літери  ; визначте з дитиною звуки , які повторюються у слові ; визначте , які звуки у слові різні .

13.  Будьте завжди прикладом для малюка ; у правильній вимові слів , вживанні лексичних значень слів ; намагайтеся не припускатися граматичних помилок .

14.       Якщо ви помітили , що ваша дитина робить кострубаті з’єднання , не вміє орієнтуватися на аркуші паперу та недостатньо володіє олівцем , приділіть увагу розвитку загальної та дрібної моторики руки .

Формуємо активну позицію дитини щодо власної безпеки

слід пам’ятати:

·        кожна дитина має усвідомлювати, що немає більшої цінності, ніж життя, бути впевненою, що її люблять і цінують;

·        дитина має знати, що у неї є права. Так само, як право дихати, вона має право захищати своє тіло, свої думки, свої

·        погляди;

·        дитина не повинна боятись. Страх — поганий помічник у ситуаціях, коли треба діяти рішуче і швидко;

·        не можна виховувати у дитини сліпе підкорення авторитету дорослого або виробляти у неї автоматичні звички. Дії

·        дитини мають бути свідомими і розумними, а дорослі повинні заохочувати прояви дитячої ініціативи;

·        дитина має довіряти близьким дорослим — батькам, вихователям, вчителям — і, не вагаючись, розповідати їм про будь-яку пригоду;

·        дитина має бути певною, що близькі зрозуміють та допоможуть;

·        у розмовах з дитиною не може бути заборонених тем. Якщо розповідь дитини (особливо стосовно сексуальних домагань) не слухають або, що найгірше, не вірять їй, відчуття несправедливості може призвести до девіантних форм поведінки або до хронічного психоемоційного напруження дитини внаслідок стресової ситуації;

·        діти мають бути певні: ніхто не каратиме їх за відмову розмовляти з незнайомими людьми. У ситуації, коли дорослі

·        проявляють настирливість чи агресивність, діти мають право брехати, кричати, тікати, здіймати паніку, робити все, що вважають за потрібне, аби залишитися неушкодженими;

·        діти мають знати, що інтимні частини тіла належать лише їм, і у відсутності батьків та вихователів ніхто без дозволу

·        дитини не має права їх оглядати, а тим більше — торкатися. Навіть під час медичних оглядів у дошкільних навчальних закладах поруч з дитиною має бути вихователь.

 

                                   Інноваційні технології в дошкільній освіті

Інноваційні педагогічні технології в сучасній дошкільній освіті - розвиток наукиі техніки сприяв появі нових форм навчальної комунікації, новітнім методамрозв'язання освітніх завдань. З огляду на це роль вихователя набула нової якості. Він розвиває пізнавальні якості дошкільника, його життєву компетентність у різних соціальних інституціях. Водночас відбувається еволюція змісту, форм і методів навчання, яка спонукає до розробок і впровадження нових новітніх освітніх технологій. Досвід показує, що все нове із часом стає традицією і що традиції утверджує соціум, а новаторами виступають яскраві особистості реформаторського типу. На сучасному етапі все очевиднішим стає те, що традиційна освіта, орієнтована на передавання знань, умінь і навичок, не встигає за темпами їх нарощування. Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в оновлюваних ситуаціях, основою яких є інноваційні педагогічні технології. Інноваційні педагогічні технології в педагогіці пов'язані із загальними процесами у суспільстві, глобальними проблемами, інтеграцією знань і форм соціального буття.

Інноваційні педагогічні технології розглядають не тільки як налаштованість насприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість.Вони забезпечують умови розвитку особистості, здійснення її права на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку.

Інноваційні педагогічні технології мають гуманістичну спрямованість у системіосвіти, зумовлену співіснуванням і складними взаєминами в науковійпедагогіці й педагогічній практиці традиційної наукової педагогіки. Вони належать до системи загального наукового і педагогічного знання. Виникли і розвиваються на межі загальної інноватики, методології, теорії та історії педагогіки, психології, соціології і теорії управління, економіки освіти. Інноваційні педагогічні технології є однією з домінуючих тенденцій розвитку людства.

Інноваційні педагогічні технології є специфічними і досить складними, потребують особливих знань, навичок, здібностей. Інноваційні педагогічні технології в системі освіти засвідчують якісно новий етап взаємодії й розвитку науково-педагогічної та педагогічної творчості і процесів застосування її результатів. Складність, багатогранність педагогічної діяльності є чинником, що відкриває простір для багатьох педагогічних технологій, динаміка продукування яких постійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками. Відповідно в сукупності педагогічних технологій виокремлено:

1. За рівнем застосування:

·         загальнопедагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);

·         предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);

·         локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

2. За провідним чинником психічного розвитку:

·         біогенні (провідна роль належить біологічним чинникам);

·         соціогенні (переважають соціальні чинники);

·         психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).

3. За філософською основою:

·         матеріалістичні та ідеалістичні;

·         діалектичні та метафізичні;

·         наукові та релігійні;

·         гуманістичні й антигуманні;

·         антропософські (грец. anthropos — людина і sophia — мудрість) і теософські (засновані на вченнях про всезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);

·         вільного виховання та примусу тощо.

4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:

·         асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);

·         біхевіористські (англ. behavio(u)rism, від behavio(u)r — поведінка) (за основу взято теорію научіння);

·         розвивальні (ґрунтуються на теорії розвитку здібностей);

·         сугестивні (засновані на навіюванні); — нейролінгвістичні (засновані нанейролінгвістичному програмуванні);

·         гештальттехнології (нім. Gestalt — цілісна форма, образ, структура і технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).

5. За ставленням до дитини:

·         авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);

·         дидактоцентристські (центровані на навчанні);

·         особистісно-орієнтовані (гуманно-особистісні, технології співробітництва, технології вільного виховання).

6. За орієнтацією на особистісні структури:

·         інформаційні (формування знань, умінь, навичок);

·         операційні (формування способів розумових дій);

·         емоційно-художні й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);

·         технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);

·         евристичні (розвиток творчих здібностей);

·         прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.

7. За типом організації та управління пізнавальною діяльністю:

·         структурно-логічні технології навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способу їх розв'язання, діагностики та оцінювання одержаних результатів);

·         інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);

·         ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяєформуванню вмінь розв'язувати завдання на основі компетентного виборуальтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньомупроцесі використовують театралізовані, ділові, рольові, комп'ютерні ігри,імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.;

·         комп'ютерні технології (реалізуються в дидактичних системах комп'ютерного навчання на основі взаємодії «вчитель – комп'ютер – учень» за допомогою інформаційних, тренінгових, розвивальних, контролюючих та інших навчальних програм);

·         діалогові технології (пов'язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «учень — учитель», «учитель — автор», «учень — автор» та ін.);

·         тренінгові технології (система діяльності щодо відпрацювання певнихалгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв'язання типовихзавдань у процесі навчання — тести, психологічні тренінгиінтелектуального розвитку, розв'язання управлінських задач).

Педагоги-практики розробляють авторські технології, які поєднують у різних варіантах елементи апробованих технологій. Як правило, всі вони зорієнтовані на реалізацію змісту і досягнення мети різнорівневого і різнопрофільного навчання. Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій мають у своїй основі такі концепції засвоєння соціального досвіду:

1) асоціативно-рефлекторне навчання, у межах якого розроблена теорія формування понять;

2) теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутрішній розумовий план;

3) сугестопедична концепція навчання, яка обґрунтовує комплексне використання у навчальних цілях вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання), що сприяє надзапам'ятовуванню;

4) теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформації через нервову систему людини;

5) теорії змістового узагальнення, в основу яких покладено гіпотезу про провідну роль теоретичного знання у формуванні інтелекту дитини.

На основі однієї теорії навчання можуть вибудовуватися різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія породила варіантні технології навчання, які по-різному поєднують слово і наочність.

Теорія проблемного навчання покладена в основу технологій, що розвивають творчі здібності, пізнавальну активність, інтерес, самостійність особистості. Водночас побудова на одній теорії, концепції кількох технологій навчання не є свідченням їх ідентичності. Вони завжди будуть відрізнятися за кількісними і якісними параметрами. У зв'язку з цим важливо мати цілісну систему засобів опису педагогічних технологій, враховуючи, що кожна з них містить концептуальний, змістовий та процесуальний аспекти.

Наука пропонує великий вибір освітніх технологій, але не кожна з них може бути використана в роботі з дітьми дошкільного віку. 

 

Перелік інноваційних технологій та методик у галузі дошкільної освіти.

Формування патріотичних почуттів у дітей дошкільного віку.

 

 

                  Патріотичне почуття за своєю природою – інтегральне, оскільки об’єднує в одне ціле всі сторони розвитку особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, фізичну.
         Воно формується поступово під впливом навколишнього середовища та інших виховних чинників. Бути патріотом – означає любити материнську мову, свій дім, батьків і усіх людей, природу рідного краю, звичаї, шанувати традиції народу, людську працю, прагнути не лише зберігати  духовні скарби народу, а й примножувати їх. Саме ці проблеми і є визначальними у громадському вихованні дітей дошкільного віку.
Патріотизм – це, образно кажучи, сплав почуття й думки, осягнення святині - Батьківщини – не тільки розумом, а й передусім серцем…
Патріотизм починається з любові  до людини.
Патріотизм починається з колиски
 (Василь Сухомлинський)
                  Людина сильна своєю громадянськістью, своїми почуттями любові до рідної землі, до духовних надбань свого народу..
                 Дитина набирається вражень та знань про навколишнє: про близьких людей, про свою милу Батьківщину, які залишають у душі її незабутні спогади на все життя.  З ранніх років закладати в малюка готовність захищати й примножувати здобутки народу, рідного краю. Як відомо, у житті є різні цінності.  Але є й такі святині, які ні з чим не можна зіставити і порівняти. Вітчизна, ввіданість рідній землі й народові. 
Виховання любові до своєї країни ми поєднуємо з поданням дитини елементарних знань про державу і право, про національну символіку – Державний герб, Прапор, Гімн, з вихованням поваги до символів української держави. Ознайомлення дітей зі звичаями, традиціями, народними обрядами,  малими жанрами фольклору.
                Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови. Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася. У  цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.                         
                    До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:
• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);
• формування духовно-моральних взаємин;
• формування любові до культурного спадку свого народу;
• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
• почуття власної гідності як представників свого народу;
• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.
               При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).
                     Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.
               Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу  (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).
             У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння,  енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки.
Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.
                      Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи  Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають  квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного  заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.
                     Ознайомлення з рідним містом - один із засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.
Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності,властиві дошкільному віку.
                    Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. п.).
             Залучення дітей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного міста – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.
                Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою  на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.
               Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним містом, особливо з його історією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. ри цьому необхідно пам’ятати наступне.
                      Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.
                    Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: „Як видумаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати місто? Звідки така назва? Що вона може означати?”.
                 Не називати дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати такі вирази: „Це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж  маленькими, як ви” або „Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших мам, тат, бабусь та дідусів ще не було на світі”.
                     Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними граматичними конструкціями.
Тематичні блоки роботи з дітьми по ознайомленню з рідним містом.:
1. Історія міста. Назва. Чому тут виникло поселення людей?
2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого міста.
3. Визначні місця нашого міста. Пам’ятники, будівлі, музеї, театри.
4. Праця дорослих. Підприємства нашого міста. Чим прославлене місто.
5. Герб міста. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому місті.
6. Видатні люди рідного міста. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?
7. Природа рідного міста. Які дерева, квіти прикрашають вулиці міста. Яких рослин найбільше. Як називається ріка, на березі якої розташоване місто. Які корисні копалини є в нашому краї, місті.